Марихуана марихуана Купить Артёмовский

Эй, бро, привет! Сегодня я расскажу тебе об одной реальной истории, которая случилась со мной. Этот рассказ будет про то, как я купил шишки марихуаны и придумал веселый конкурс для взрослых. Короче говоря, держись, потому что эта история будет на редкость офигенной!

Дело было так: однажды я решил разнообразить свою жизнь и найти что-то новенькое для своих закладок. Ведь наркотики - это то, что всегда добавляет острых ощущений в нашу скушную реальность. Чуть не забыл важную деталь - я усердно пишу свои тексты наркоманского рэпа, что было для меня особенным путём самовыражения.

В общем, я поинтересовался у своих друзей, где можно достать качественную марихуану. Один рассказал мне о тайной лавке в центре города, где продают самые свежие и ароматные шишки. Сразу же запустил свою "приватную чеканку" и поехал к этим ребятам. Думал, ну че, маленькая дозочка, ничего страшного.

Когда я прибыл на место, я понял, что ошеломился от такого ассортимента. Впереди был широкий варик горячих шишек, прямо как на меховых штанах. Я, конечно, не мог устоять перед таким изобилием и решил дуплить парочку разных сортов. Надо сказать, что все это время я был высок на морфине, поэтому мои эмоции были весьма яркими.

Как только я купил свои шишки, решил я придумать офигенный конкурс для своих дружков. Я назвал его "Шримповый Баттл" и пригласил всех охуенных рэперов своего района. Основная идея конкурса заключалась в том, чтобы каждый участник проглотил поппер и потом, дерзко зажигая, отрывался в своих фристайлах. Однако, для полного экшена я добавил небольшую нюансу - перед выступлением бралась небольшая доля марихуаны, которую надо было "импровизированно" использовать в тексте.

Великолепный вечер на нашем конкурсе стал просто апофеозом разврата и безумия. Мы с друзьями катились от смеха, слушая одни колбасные рифмы. Все ждали, когда кто-нибудь затупит из-за марихуанового задротства. Но я, хитрый парнишка, заранее готовил тексты, чтобы не забыть слова и не заблуждаться в священных нюансах рэп-культуры.

И тут, внезапно, я решил внести немного наркоманского шарма. Подойдя к столу рефери, я предложил ему небольшой оксибутират, чтобы его решения стали еще более неожиданными и имхо яркими. Он согласился и дуплив пару штук, дал команду начать баттл.

Участники нараспев выплевывали смешные и жёсткие тексты, пытаясь не запутаться в своих тайных закадровых закладках. И, можно сказать, им это отлично удавалось. Все вокруг были в полном афиге от нашего шоу, но самыми угарными моментами были те, когда участники, пытаясь включить в треки слова из марихуаны, начинали смеяться сами над собой.

Баттл продолжался до самого утра. Мы с друзьями смеялись, курили и наслаждались этой настоящей жизнью. Хоть у нас и были моменты, когда окси вползала в сознание и творила свои задорные пляски с морфином, но в целом мы были довольны. Конечно, после баттла у всех на следующий день была хуёвая катарсис, но это не помешало нам оценить истинный дух свободы и безудержного веселья.

Вот такая история, бро. Уверен, ты узнал о культуре закладок, оксибутирата и марихуаны несколько больше, сейчас хватай своих шримпов и живи ярко! Keep it real!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...